Булгакову приготуватись
"Оторванность киевлян от Москвы, тлетворная их близость к местам, где зарождались всякие Тютюники...".
Це знайомий вас Міхаіл Булгаков. Не киянин, не російськомовний українець і не зросійщений українець. А імперець росіянин, який приїхав у Київ із Москви, жив у Києві певний час і любив його зверхньо-поблажливою любов'ю з прихованими елементами заздрощів. Я дуже рекомендую почитати статтю Оксани Забужко для "Радіо Свобода", написану в 2015 році. Тоді вона вразила мене так, що я й досі її пам'ятаю.
Власне, що за новина?
Експертна комісія Українського інституту національної пам’яті визнала Булгакова символом російської імперської політики. (посилання)
"Какая резкая разница между киевлянами и москвичами! Москвичи — зубастые, напористые, летающие, спешащие, американизированные. Киевляне — тихие, медленные и без всякой американизации. Но американской складки людей любят. И когда некто в уродливом пиджаке с дамской грудью и наглых штанах, подтянутых почти до колен, прямо с поезда врывается в их переднюю, они спешат предложить ему чаю и в глазах у них живейший интерес. Киевляне обожают рассказы о Москве, но ни одному москвичу я не советую им что-нибудь рассказывать. Потому что, как только вы выйдете за порог, они хором вас признают лгуном. За вашу чистую правду."
Тут крім усього іншого, чи помітили ви, що москвичі були такі американізовані, і це було позитивним фактором? Всього сто з лишком років минуло, і ось вже американізованими є всі українці, а особливо кияни, і це найстрашніший гріх після русофобії і канібалізму. Взагалі, вся російська так звана культура дуже нагадує гротеск.
"Киев-город", "В ночь на 3-е число", "Я убил", не кажучи вже про "Белую Гвардию"...
Антигуманний дискурс оповідання «Я убил» (1926) повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів Дугіна, Соловйова, Скабєєвої та є прототекстом сьогоднішніх закликів до нищення українців. Оповідання містить ідеологію фашизму: пораненого військового лікаря-українця лише за його національну приналежність убиває персонаж-лікар, альтер еґо Булгакова. Автор, лікар за фахом, художньо смакує момент убивства та, керуючись ідеєю етноциду, доводить абсурдну тезу: лікарську присягу, кодекс Гіппократа можна переступити.
Булгаков подавав і очевидно щиро вірив у те, що Київ це далека, відстала, тиха і тупувата окраїна Російської імперії. Хоча зараз ми знаєм, що саме в Києві вперше в усій імперії з'явилось дуже багато технологічних новинок того часу, що саме тут жили одні із найбагатших і найрозумніших людей тодішньої імперії. Саме тут народжувались геніальні ідеї, майбутні цукрозаводчики, банкіри, ювеліри, машино- і літакобудівники. Саме тут надихались фресками Софії Врубель і Васнєцов. Як це бачить Булгаков? Ось так:
Наука, литература и искусство
Нет.
Що це? Невігластво? Брехня?
А як назвати "трєпєт і сльози умілєнія", з якими і сьогодні розказують про Булгакова київські гіди? Я знаю як. Це запит суспільства. Поки він є, доти будуть ці глазуровані екскурсії для "тетушек с евбаза", як казав той же Булгаков. Попит є, поки є дезінформація. А з цим можна працювати, і треба.
"Но трепет новой жизни я слышу. Его отстроят, опять закипят его улицы, и станет над рекой, которую Гоголь любил, опять царственный город. А память о Петлюре да сгинет."
Пам'ять про Петлюру, Тютюнника, Підмогильного, Шептицького і сотні інших видатних українців зараз жива як ніколи досі. А от любов до Булгакова скоро, сподіваюсь, згине. Амінь.
