Останній день зими

Минулий тиждень закінчився невтішними новинами. Я довго думала, яке ж слово підібрати. Невтішні... Якесь безлике слово із вихолощеним змістом.

Я не почуваюся невтішно. Дві ночі я спала погано, а сьогодні не спала взагалі. Я розбита, хвора, розлючена і страшенно втомлена. П'ять клятих місяців очікування. Життя на пороховій бочці. Завмирання кожного разу, коли лунає телефонний дзвінок у неробочі години. Фраза "але ж нічого поганого поки що не сталося" не втішає, хоча той, хто це сказав, мав на увазі лише хороше. Це як втішати людину, на яку націлили заряджений пістолет, фразою "але ж тебе ще не вбили, думай позитивно!". Навряд чи хтось зможе медитувати під дулом пістолета.

Це фото про мене. Я стою посеред холодного поля і вдивляюсь очима в отой поворот дороги, чекаючи, що будь якої миті звідти щось з'явиться.

Я стою і вкриваюсь снігом і кригою, а все, що давало мені радість, падає під ноги, як сухе старе гілля.

А це щось, схоже на пташку. Може воно колись було пташкою, яка вміла літати, і гарно співала.

А потім злий чаклун перетворив її на чудернацький жмут сіна чи листя, який приречений проводжати очима подорожніх. І так доки не настане весна.

Деколи здається, що все це в моїй уяві, і війна, і зима, яка весь час повторюється. Треба лише прокинутись, і тоді кошмар закінчиться. Засвітить сонце, і настане весна.

Чи настане вона цього року? Ненавиджу зиму і цей день. Але нехай він принесе хороші новини. Будь ласка...

P. S. Фото, використані в цьому пості, зроблені мною.