Прощай!... / Farewell...

Останні дні літа...
Ще кілька днів, і воно скаже - Прощай!
Чи було воно, чи ні, не знаю. Цей рік запам'ятається більше, ніж два попередні ковідні, але що я буду згадувати... Я не звикла сидіти на місці, чи довго бути на самоті. Моє літо завжди наповнене якимись подіями чи справами. То і гори, то десь по Україні, то чорниці збираю, то вишні рву, то консервації затію. А між тим багато усього іншого, на дачу до друзів, чи бак-крол із подругою, чи на фестиваль якийсь занесе. Тільки не цього року.

Сьогодні вночі я дуже злякалась. Прокинулась від якогось страшного звуку, ніби гул літаків над головою, ніби знову 24-те лютого... Не могла заснути вже до ранку. Все думала, що то був за звук. Може то була колона танків, як взимку?

А потім уявила, як тим батькам, у кого маленькі діти. Згадала свої клопоти, коли моя дочка була малою, хороший лікар, хороша школа, чисте повітря, корисна їжа, і ще мільйон важливих дрібниць. Їм же хочеться дати все найкраще, але як це зробити зараз? Хто гарантує їм безпеку і спокій? Можна виїхати, згодна, але вони не будуть почуватись там як удома, чужа мова, чужі звичаї і свята, і вони сумуватимуть за домом, за друзями, за родиною, за бабиним котом... Навіть там, далеко від рідної країни, їм доведеться пояснити, чому вони тут, і що саме сталося. Немає способу захистити їх від цієї гіркої правди.

Сьогодні немає ніякої моралі. Просто літо закінчується, як закінчилась весна, тихо і непомітно. Осінь так само непомітно перейде у важку зиму. І тільки проклята війна все ніяк не закінчиться.

The last days of summer...
A few more days, and it will say - Farewell!
Whether it was or not, I do not know. This year will be remembered more than the previous two with COVID restrictions, but what will I remember?.. I'm not used to staying in one place or being alone for a long time. My summer is always filled with some kind of event or chores or business. Mountain trips, or adventures around in Ukraine, or I pick blueberries, or collect cherries in our garden, or I start canning. And in between, a lot of other things, going to the country house with friends, or bar-crawling with a girlfriend, or attending a festival. Just not this year.

Tonight I was very scared. I woke up from some terrible sound, like the roar of planes overhead, like it was February 24 again... I couldn't fall asleep until morning. She was wondering what that sound was. Maybe it was a column of tanks, like in winter?

And then I imagined how families manage with small children. I remembered my worries when my daughter was small, a good doctor, a good school, clean air, healthy food, and a million more important little things. They want to give their best, but how to do it now? Who guarantees their safety and peace? You can leave, I agree, but they will not feel at home there, a foreign language, foreign customs and holidays, and they will miss home, friends, family, the granny's cat... Even there, far from their native country, their parents will have to explain why they are here and what exactly happened. There is no way to protect them from this bitter truth.

There is no morality today. It's just that summer ends like spring ended, quietly and almost imperceptibly. Autumn will also imperceptibly turn into a hard winter. And only the cursed war is not ending.😳