Сповідь офісного працівника

Привіт друзі. Ох і день видався у мене. З самого ранку і до 10-ї хвилини на шосту, я працював у скаженому режимі на роботі за зарплату не маючи ні хвилини вільного часу (кошмар).

Не знаю, як себе відчували раби, а от я себе відчуваю, майже, як раб. Десь під обід, аналітична здатність мого мозку вимкнулась і включилась моя «своєрідна обезьяна», яка почала робити купу справ одночасно. Будь я в цей момент трішки в меншому ресурсі ніж зараз, це втілилося би у колосальну кількість помилок, ажитацію, поспіх, гнів та роздратування.

А так, дякуючи «моїй обізяні», я розгрівся із усіма справами і з відчуттям використано ресурса їду по свом справам після роботи. От в такі моменти я знову і знову повертаюся до свого основного питання «нахрена я до сих пір тут працюю, і чому я до сих пір не підняв свою дупу і не почав шукати собі інше місце чи вид зайнятості?…»

Source

Питання більш риторичне, але не виключено здорового глузду і бажання, все ж таки, знайти вихід з цієї жопи.

Нічого, сьогодні буде прекрасний вечір п'ятниці, чергова версія Гаррі Поттера і я зможу знову з оптимізмом дивитись в завтрашній день. Хто знає, можливо знайду ресурс і перечитаю коментарі улюбленого коментатора.

Не знаю наскільки вам зайшла ось така от сповідь замученого офісного працівника, написана під гарячу руку на емоціях. Вибачайте, що не підбирав слова, але від того повинно бути ще цікавіше :)