Journey to Lviv/Подорож до Львова(En/Ua)

Привіт, продовжу розповідь про нашу поїздку додому. Отож, ми все чекали на наш автобус. На зупинці було багато людей, переважно жінки з дітьми і з великими валізами. Як і я з Максимом. Автобуси все приїжджали, а нашого все не було. Водії спізнилися на 40 хвилин. Виїхали ми з Кракова на годину пізніше.
Максим знайшов нам місця, а я намагалася дві наші маленькі валізи влаштувати в багажне відділення. Але там не було місця. Водій вправно перекладав валізи, але місця все рівно не знаходилося. З іншої сторони стояла пральна машина. Наші люди звідки б не їхали, а везуть все, і їжу, і техніку, і всякі речі. Водії скаржилися, що дехто з пасажирів мав по 5 валіз. І все ж нас залишалося багато з валізами. Саме тому була така довга затримка.

Hello, I will continue the story about our trip home. So, we all waited for our bus. There were many people at the bus stop, mostly women with children and large suitcases. Like me and Maxim. Buses kept coming, but ours was not there. The drivers were 40 minutes late. We left Krakow an hour later.
Maxim found us seats, and I tried to fit our two small suitcases into the luggage compartment. But there was no room. The driver skilfully transferred the suitcases, but there was still no room. On the other side was a washing machine. No matter where our people go, they bring everything, including food, equipment, and all kinds of things. The drivers complained that some of the passengers had 5 suitcases. And yet there were many of us with suitcases. That is why there was such a long delay.

Тоді я вирішила свої валізи поставити в салон автобуса, всі пасажили знайшли свої місця. Одна дівчина доказувала водієві, що її білет саме на цей автобус. Вона також ввійшла в салон автобуса і знайшла місце. Ми вирушили в дорогу.
Водії щиро обговорювали, що багато валіз, людей і перед Великодніми святами завжди так. "Автобус взагалі резиновий", -казав один водій-"ми веземо 50 пасажирів, а автобус має 49 місць, як ми пройдемо митницю, не знаю".
Люди на передніх сидіннях лише посміхалися. Я подумала, що це все дурниці і що важливо, щоб ми щасливо доїхали до Львова. Мені все невдавалося в автобусі заснути. Сидіти було тепло і зручно. Десь о 4 ранку я все ж задрімала. Прокинулася я від слів водія, що вже зупинка залізничний вокзал у Львові.

Then I decided to put my suitcases in the bus cabin, all the passengers found their seats. One girl proved to the driver that her ticket was for this particular bus. She also entered the bus cabin and found a seat. We set out on the road.
The drivers sincerely discussed that there are a lot of suitcases and people, and before the Easter holidays it is always like that. "The bus is generally rubber," one driver said, "we are carrying 50 passengers, and the bus has 49 seats, I don't know how we will pass customs control."
The people in the front seats just smiled. I thought that it was all nonsense and that it was important that we reached Lviv happily. I couldn't fall asleep on the bus. It was warm and comfortable to sit. Somewhere around 4 in the morning, I dozed off. I woke up from the driver's words that the railway station in Lviv was already a stop.

Зранку Львів зустрів нас пасмурнрю погодою, але швидко розвиднілося. Я залишила речі і Максима вдома. Мені потрібно було налаштувати інтернет і дзвінки. Я йшла і милувалася моїм містом, яке ж воно красиво. Я радію, що Львів зберігся. Ще я помітила, що люди стали добріші і усміхнені. На побутові дрібниці не звертають уваги.
З-за кордону зовсім інше враження.
І так сумно, що час летить і вже в суботу мені потрібно повертатися в Польщу.
Дякую вам за увагу, наступний раз хочу написати про мою прогулянку вечірнім Львовом.

In the morning, Lviv greeted us with cloudy weather, but it quickly cleared. I left my things and Maxim at home. I needed to set up the Internet and calls. I walked and admired my city, how beautiful it is. I am glad that Lviv has survived. I also noticed that people have become kinder and smiling. They do not pay attention to household trifles.
It is a completely different impression from abroad.
And it's so sad that time flies and already on Saturday I have to return to Poland.
Thank you for your attention, next time I want to write about my evening walk in Lviv.