Моя донечка

Пишаюсь тобою, дівчина-сонце
Проживаеш дгі під час війни, ти далі ідеш
Проживаеш бомбєжку, не втекла за границю
І сама себе заспокіюєш і цвітеш.
Хворієш але не признаєшся в цьому
Не те що другі , а навіть собі говориш.

Бо треба триматись, бо жити ще треба,
В борьбі за життя не здаєшся судьбі.
І скільки я років це спостерігаю
То завжди дивуюсь, що в нашім житті
Одні як герої все перемагають,
А інші скулять , завжди в горі, журбі.

Живемо як можемо, як хватить сили
І кожен свій шлях по особому йде
Один бачить зорі навіть в неволі,
А інший в багнюку призводить живе.
І так, є у кожного шлях свій і вибір
Чи жити й творити з каміння шляхи
Чи просто судити і злитись, скулити
Що мало дали Вам не кращі батьки.

І певно не завжди хватає нам сили
Проживши цей рік, виснажливий рік
Спокійними бути, цінити красиве
Бо ночі не спавши ти чуєш свій вік.
А інколи сили немає триматись
Так хочеться просто лягти і лежать
Але точно знаю, якщо зараз здатись
То вже не захочеш нічого мінять.

Якщо зараз здатись, то бій ми програли
Якщо тільки злитись, то щезне любов
Якщо лише скаржитись біль все заглушить
Це значить що дарма прийшли в світ цей знов.
А я так не згодна , й щаслива що стільки
Навколо титанів проживших свій біль
Не ставши сталевими, злими, черствими
Зумівши цінити й других людей біль.

Поставивши все на любов і на світло
Бо завжди за тьмою приходить любов
І тьму розсіває тепло, ніжність, світло
В житті сенс є сіяти лише любов.
Ні злоба, ні жадність життя не сціляють,
А віра в найкраще, збирає в букет
Одне до одного красиве й прекрасне
Й життя розкриває можливостей спектр.

Ти приклад для мене, о дівчина-сонце,
У тебе талант все по крохам збирать
І дар твій у тому, що світло збираєш
Не попри невзгодам, а щоб не страждать.
Бо що в тому болю, навіщо ятрити
Проживши, ти цінеш важливе і йдеш
Живеш не для сенсу, а просто щоб жити
Пишаюсь тобою і вчусь жити теж.

Присвячено одній особливій дівчині моїй донькі. Люблю тебе моя рідненька.