Милі цуцики

Вчора, коли поверталася від оглядин монастирської пасіки, про яку я писала у минулому дописі, на мене напали собаки. Жартую)) Це були не дорослі собаки, а маленькі цуцики, які хоча дуже голосно гавкали, не зробили мені жодної шкоди. Я намагалася бути з ними лагідними, щоб вони підійшли до мене ближче, щоб погладити їх, але єдине, чого мені вдалося досягти - це те, що вони стали менше гавкати, часом затихаючи, але не зовсім.

Я не знаю де вони тут взялися, минулого разу я їх тут не бачила. Можливо їх хтось викинув і вони знайшли притулок на території монастиря. Люди часто так роблять, не маючи ані крихти совісті. Нещодавно біля сусідки (ну не зовсім, через поле 😆) теж викинули дуже схожих цуценят, таких самих смішних, милих і трохи клишоногих, які так само на них гавкають. Сусідка мила дівчина і має добре серце і взяла їх не перетримку, бо не має змоги їх тримати, але поки ніхто не зголосився. Другий варіант - ці песики народилися десь тут і не вилазили зі свого сховка, поки не підросли, хоча я не бачила їхньої матері.

Ці цуценята дуже грайливі і не хотіли жодної миті посидіти, хоча я хотіла їх гарно сфотографувати усіх трьох, переважно вони потрапляли у кадр по двоє. Але фото з усіма трьома є. Навіщо я це зробила? Не знаю, можливо хтось задумається перед тим, як викидати цуциків на вулицю, хоча навряд чи. Ми також не можемо взяти до себе собаку, поки немає паркана. Сподіваюся про цих хтось подбає ((