Тринадцятий щотижневий челендж від @teamukraine - "fktoxicppl"

Токсичні люди. В кожного, мабуть, своє власне уявлення про токсичних людей. Іноді ми нічого не можемо зробити з їхньою присутністю в нашому житті, це можуть бути найрідніші: батько, мати, чоловік, найкраща подруга,... сусідка, колеги на роботі. І все відносно, для вас ця людина може бути "токсичною", а для когось ні. Все залежить яке у вас мислення і стиль життя.

В моєму житті був такий період, коли я навчилась "відключатись" під час розмови інших людей. Було це на роботі, у кабінеті з моїми співробітниками, які часто скаржились на життя - то погода не така, то тільки в нас українців таке, то діти невдячні, то країна погана, то влада не така, то мужики всі сво..., жіночої дружби нема. І коли я, молода і сповнена ентузіазму і віри в людей, намагалася заперечити чи заступитись за когось чи щось, то чула лише в свою адресу: "ти ще просто молода", "чекай, чекай, мине час і ти будеш так говорити". Час минав і ці розмови мене виснажували, а я вже не хотіла бути білою вороною, тому навчилась "відключатись" Якщо не допомагало, то виходила з кабінету або вмикала музику в навушниках. Мені самій було дуже дивно, що розмови про погане так впливають на мій настрій, я мов губка насичувалась цією енергетикою.

Не подумайте погано про моїх колег, вони прекрасні люди, вони навмисно нікому кривди не робили. Мабуть і не підозрювали, що їхня поведінка може комусь псувати настрій....

Минув час і ми настільки зблизились та притерлись, і коли коли вони скаржились, то це було дозовано і через бажання почути від мене слова підбадьорення🙂, хотіли почути мою думку чи побачити реакцію. І коли я їх підтримувала, то це був як вердикт:"О-о-о, навіть Оля з нами згідна". Як сказала недавно мені подруга з роботи (я зараз у декретній відпустці): "Я часто думаю, що б на це сказала Оля" 😃

Час навчив нас разом взаємодіяти - я навчила їх оптимізму, а вони мене критики.

Часто "токсичними людьми" стають найрідніші, це можуть бути батьки, які у всьому намагаються нав'язати свою модель життя, свої правила. Це може бути чоловік (дружина), яка знищує вашу самооцінку і на вас кричить. Десь читала, що людина, як вас розсердила чи зіпсувала вам настрій, своїми діями те, що у вашій крові підвищився рівень гемоглобіну та адреналіну. Які потім падають ще нижче, ніж було до того, коли ви відчули депресію і втому, коли вас "попустило". А ще ви можете відчути спазми у животі чи щось таке. Це аналогічно до побиття, бо такі ж речовини потрапляють у кров при побитті.

Ось чому не варто миритись з "токсичністю", вона погано впливає на здоров'я.

Якщо ми не можемо позбутись таких людей чи змінити їх, то варто обмежити час з ними, до того моменту, коли ви відчуєте, що вам стає не комфортно.

Колись читала дуже гарну статтю про види поведінки людей. На жаль, не змогла її віднайти, але пам'ятаю, що люди поділяються на певні типи: 1) жертва; 2) агресор; 3) критикан та інші.

Агресорів я одразу оминаю стороною, а от "жертви" мені часто зустрічаються і з впевненістю можу їх віднести до моїх "токсичних" людей. "Жертви" - це люди, які зазвичай ниють, не беруть відповідальність за свої вчинки, в них завжди все погано і увесь світ проти них. Я терпіти їх не можу, вони знищують мене емоційно, висмоктують з мене усю позитивну енергію. Я навіть критиканам навчилася давати відсіч, а от із жертвами все складніше. Бо різка відповідь не завжди припиняє їхнє ниття, і ви змушені їх слухати, коли ви змушені знаходитися з такими людьми. Такі траплялися мені і на роботі, і в родині є, і моя реакція на їхні одкровення щоразу може бути іншою. Я можу вислухати і поспівчувати, можу, як я вже сказала, обрубати процес ниття або ж, якщо це можливо, просто піти.

Зараз я у декретній відпустці, то ж я, практично, не спілкуюся з "токсичними" людьми. Але навіть зараз "токсичність" проявляється інколи у тих, людей, які мене оточують. Це частина нашого життя, яка, на жаль, не зникає.

Джерело зображення.