Шпичаки на листі

"Сердитий вітер завива..." Самі ці слова безсмертного і завжди актуального класика української літератури Т. Г. Шевченка (оце написав і знову відчув себе у школі за написанням твору на задану тему, хоча я страх їх не любив їх писати тоді, іронічно чи не так? 😀) пригадуються мені зараз, коли я чую реально якесь завивання за вікном, такий сильний вітер там бушує, та ще й дощ січе. Так от погода 3 січня - не сніг, не мороз, а справжня злива. Ми тут вже захлинаємося в багнюці.

Сніжні дні майже стерлися в пам'яті, хоча ще недавно можна було побачити по справжньому красиві картини зимової казки. Добре, що можна освіжити пам'ять, переглянувши фото. Пропонує вам невеличку підбірку світлин, зроблену одного морозного грудневого ранку, коли на листі та й на усьому загалом надворі з'явилися ось такі інійні шпичаки: