Що треба людині для повного щастя?

in QUAClast month

pexelsmatheusbertelli573238.jpg

Мабуть всі знають те, що їм ніколи ніхто не дасть вичерпну відповідь на це питання. Але чомусь люди, які обіцяють іншим розкрити цей "секрет", видають мільйонними тиражами книги, збирають повні зали, продаючи недешеві квитки, заводять послідовників та адептів з палаючими очима.

Секрет, мабуть, в тому, що немає ніякого секрету. Просто ми відвикли доходити до простих істин самостійно, ми хочемо, щоб їх розжовували, щоб нам показали дорогу, щоб повели за собою, ткнули носом. А коли нам вказують напрямок і кажуть іти самостійно, ми боїмося заблукати.

Ми не звикли насолоджуватися тим, що маємо, жити сьогоднішнім днем. Ми втікаємо з нашого "тепер" і "тут", зсуваючись по часовій осі в ідеалізоване минуле або в недосяжне (бо теж ідеалізоване) майбутнє. У першому випадку ми згадуємо те, чого нічого не було, ставлячи на п'єдестал якісь вигадані принципи, кращі часи та твердіші моральні принципи. Ми пригадуємо як колись було добре, не усвідомлюючи те, що ми були малими, що з нами були наші найрідніші, які опікували нас і захищали від труднощів реального часу і яких, можливо, вже немає з нами або які самі вже потребують нашої допомоги. Того й було краще, що ми були молоді, бо це найкращий в житті людини. Теперішня молодь з такою є теплою ностальгією згадуватиме наше "зараз", коли стане старшим.

pexelsfurkande5018465.jpg

А ще є небезпека з іншого боку. Ми можемо перестати цінувати те, що ми маємо зараз, бо нам може бути цього недостатньо. Нам може здаватися, що в майбутньому буде краще - ось ми збудуємо будинок, назбираємо грошей на машину, зробимо кар'єру, доб'ємося якогось статусу у суспільстві - і все тоді добре, тоді ми зможемо насолоджуватися життям, присвятимо себе сім'ї, з'їздимо відпочити на море, бо ж двадцять років ми відкладали на будинок і тепер можна. І ми забуваємо, що ці плани може перекреслити лише один випадок, одна необережна дія чи якась глобальна катастрофа. І ми залишаємось біля розбитого корита.

Для молодих людей, які мають маленьких дітей через те час летить шаленими темпами, як експрес-поїзд, бо вони начебто мають досягнути ще дуже багатьох речей. І вони вже можуть відчувати гіркоту і розчарування через те, що вони бачать, що вони не зможуть досягти всього, бо болото рутини їх затягує. Вони не можуть з цим змиритися, але зробити нічого не можуть і часто ламаються на цьому етапі.

А ще гірше, коли ми всього досягли і розівчились просто жити, радіти звичайній посмішці, тішитись успіхам своїх близьких, насолоджуватись заходу сонця і останнім промінчикам осіннього сонця. Ніби все є, а в душі пустка.

Мабуть все ж недарма кажуть радіти кожній миті і кожен день проживати з думкою, наче він останній. Я не маю на увазі покинути свої обов'язки та буденні справи, просто залишати собі час на себе, рідних та близьких. Зробити щось приємне - випити чашку каву, прочитати декілька сторінок улюбленої книжки, коли немає часу на море, здійснити прогулянку в осінній ліс з сім'єю, зробити, щось таке, що змусить вас відчути тепло в грудях. Відчути нехай маленьке, але щастя. Бо щастя не приходить одразу і не є чимось постійним, вона складається з маленьких щасливих митей. Коли ми цінуватимемо ці миті, то ніколи не завмиратимемо у пошуках відповіді на питання: "Чи ви щасливі?"

pexelsandreapiacquadio712413.jpg

Джерело зображення 1

Джерело зображення 2

Джерело зображення 3