Осіння печаль

Начебто настає та осінь, яку я люблю. Це та, яку називають золотою. Жовтого листя щодня на деревах стає більше, яскравих кольорів начебто стає більше, а мені щось стає все більш сумно.

Мабуть через те, що сонечка зараз не видно. І ніби дощі не падають, а не небо все одно вкрите тяжкими сірими хмарами, які наче тиснуть мені на голову. Мені катастрофічно бракує світла, без сонячних променів я почуваю себе наче риба, витягнута на берег, яка безпомічно крутиться та заковтує ротом повітря, хоча це їй не допоможе.

Єдиний мій порятунок - це фотографії, зроблені у яскравий сонячний день. Коли я їх обробляю, то я наче відчуваю лагідні сонячні промені на своєму обличчі. Здається, що ці фото зігрівають мене і навіть освітлюють темну кімнату.